Закарпаття -
милий серцю рідний край! I хоча наша область одна з найменших в Україні, але,
мабуть, найкрасивіша. Незрівнянна краса та велич гір, чистота і прозорість вод
карпатських річок та озер, цілющі мінеральні води, столітні дуби та стрункі
смереки - ось в чому полягає красота і багатство нашого рідного краю. Це,
звичайно, не могло не приваблювати до нашого краю різних завойовників, які
бажали поживитися ласим шматочком. Мабуть саме через це територія Закарпаття
майже завжди була під владою інших держав, але завжди відзначалась власною
неординарністю, традиціями та історією. Свідченням цьому є багато
історико-архітектурних пам'яток на території нашого краю, усних переказів та
легенд, що передаються з покоління в покоління.
На
півдороги, що веде з Мукачева до Ужгорода, розташоване селище Середнє.
Розкинулось воно на лівому березі невеличкої гірської річки Веля, що несе свої
води в річку Латориця. Прекрасні краєвиди, незрівнянні гірські та рівнинні
ландшафти, м'який клімат з давніх давен притягували сюди людей. Вони селилися в
основному березі річки, але а часом, вирубуючи прадавні ліси, розширювали
територію свого існування та господарювання. Саме про це свідчать результати
археологічних розкопок, які проводились в околицях Середнього.
Перші
поселення людей на цій території датуються ще XI тисячоліттям до н.е., що
відноситься до мезоліту (середнього кам'яного віку). На зміну мезоліту прийшов
неоліт (новий кам'яний вік) – VІ-ІV тисячоліття до н.е., що характеризується
переходом до скотарства та землеробства. Стоянки людей того часу також знайдено
поблизу Середнього. Минали часи. На зміну кам'яному віку прийшов мідний,
бронзовий і, нарешті, залізний, який можна вважати віком найвищого розвитку
доісторичних племен на території Ужгородщини. Найбільшим поселенням того часу
вважається поселення поблизу Середнього (друга половина І ст. до н.е.).
Плинув час
історії, минали віки та тисячоліття, відповідно змінювалися і заняття жителів
давньої Середнянщини. Невисокі гірські схили, що впритул підходять до села, колись
були вкриті густими лісами. Його мешканці, які на той час займались
землеробством та скотарством, поступово вирубували ці ліси й насаджували
виноградники. Достеменно відомо, що вже в XIV ст. Середнє славилось своїми
виноградниками та вином.
Виникнення
виноградарства як одного з видів господарської діяльності людини уквітчане
легендами. У кожній виноробній країні, кожному виноробному районі люди складали
свої легенди та міфи про виноград та вино. Всі вони чимось схожі між собою, але
кожна з них має свої національні особливості. Легенда про виникнення
виноградарства і виноробства існує і на Середнянщині.
У давні
часи, коли на олімпі сиділи грецькі боги і керував ними старий Зевс, багато
турбот завдавав йому та іншим богам молодий Вакх - бог родючості,
виноградарства і виноробства. Умовляння не допомагали. Тому за велінням
безсмертних Вакх мав постати перед судом богів. Та нещасний п'яниця та гульвіса
навіть туди з'явився на підпитку. Чаша терпіння переповнилась: Зевс, взявши в
руки блискавки-нагайки, вигнав бідолаху з Олімпу. А щоб остаточно відлучити
Вакха від вина, вирішив вислати його в місця, де люди ніколи не займались
виноградарством. І свій вибір Зевс зупинив на південно-західних схилах Карпат.
Але вигнаний з Олімпу Вакх встиг прихопити з собою виноградну лозу, і, не гаючи
часу, почав навчати місцевих жителів мистецтву виноградарства та виноробства.
Наші предки легко освоїли цю науку, яка незабута і по сьогоднішній день.
Цю легенду
можна зважати красивою казкою і тільки. Але, як відомо, в кожній казці є доля
істини. Життя без казки, без міфу, без легенди було б нудним та нецікавим. Та й
самі легенди на голому місці не виникають, бо, як кажуть в народі, диму без
вогню не буває. І чим старіші ті чи інші події або будівлі, тим більше вони
обростають різноманітними тайнами та легендами. Селище Середнє в цьому
відношенні також не є винятком. По сьогоднішній день виникнення та історичний
розвиток Середнього покриті густою завісою невідомості, легенд і тайн.
Селище
Середнє знаходиться в західній частині Закарпатської області, в передгірній
зоні Карпат. Точне походження назви Середнє – невідоме. Найчастіше вважають, що
свою назву селище отримало завдяки своєму розташування) майже посередині між
містами Мукачево та Ужгород. Але в народі існує повір'я, що древні жителі
Середнього довго вибирали найбільш придатне місце для поселення і тричі
переселялися на нові місця, поки остаточно не зупинились на сьогоднішньому
місці, яке знаходиться посеред долини, оточеної невисокими пагорбами передгір'я
Карпат.
У письмових
джерелах Середнє як населений пункт вперше згадується у XIV ст., а точніше у
1384 році. Проте в цей час воно було вже досить великим поселенням, оскільки
мало свого урядника (офіціаліса). Отже історія Середнього, безумовно, набагато
древніша.
Коли виникло
Середнє - точно невідомо, але прикметним є те, що коли в кінці XII ст. на цій
території оселилися рицарі - монахи ордену тамплієрів - поселення вже існувало.
Трохи згодом монахи цього ордену збудували поблизу Середнього замок-монастир,
який став центром католицизму та, основне, активної медичної практики.
Медики-духовники, як на той час, були грамотними лікарями, набагато більш
кваліфікованими та компетентними, ніж різноманітні знахарі, бабки та чаклуни.
Цілительська діяльність середнянських лікарів-монахів охоплювала більшість
тогочасних лікарських спеціальностей, в тому числі хірургічну практику. У
монастирській лікарні доглядали та лікували здебільшого найбідніших хворих,
калік, людей похилого віку.
У 1312 році
Папа Римський Климент V розпустив орден тамплієрів і лікарі-храмовники назавжди
покинули Середнє. На зміну їм до замку-монастиря вступили монахи ордену святого
Антонія, які продовжили лікувальну справу "червоних братів". Але
пробули вони тут не довго і в 1380 році ту ж саму будівлю зайняв уже третій
орден – цього разу імені святого Павла (павліканці). На відміну від своїх
попередників, ці духовники не займались лікуванням, а розповсюджували латинську
грамоту. Саме монахи ордену святого Павла відкрили в Середньому першу школу.
Вони пробули на території Середнього до середини XV століття.
Вважається,
що свідком і безпосереднім учасником всіх цих подій були сучасні руїни
Середнянського замку.
фото 1. Руїни Середнянського замку.
Але існують
дані, що замок-монастир, про який йшлася мова, був розташований на правому
березі річки Веля на пагорбі, а руїни Середнянського замку, як відомо,
знаходяться на рівнинному лівому березі. На думку деяких істориків
замок-монастир знаходився на пагорбі в урочищі "Турка" , де тепер
знаходиться каплиця Всіх Святих.
фото 2. Каплиця Всіх Святих на цвинтарі.
Підтвердженням,
хоч і не прямим, цієї гіпотези служить той факт, що перші письмові згадки про
тутешній замок, на місці якого тепер знаходяться руїни, фігурують на сторінках
стародавніх грамот лише у XVI столітті. Другим підтвердженням цього є форма
руїн Середнянського замку. За формою руїн археологи та історики відносять
Середнянський замок до фортифікаційних споруд під назвою "донжон". В
Угорщині, до складу якої століттями входив наш край, їх будівництво розпочалось
в XIV-XV століттях.
Вирішення
спірного питання про виникнення Середнянського замку, безперечно значущої
будови в історії Середнього та й Закарпаття в цілому, залишимо за істориками та
археологами. Фактом залишається те, що перша згадка про Середнянський замок
датується початком XVI ст. На той час Середнє було досить відомим населеним
пунктом. В письмовій згадці про Середнє, яка датована 1407 роком, говориться,
що це було велике село, яке славилося своїми виноградинками і вином. В кінці
XIV – на початку XV століть в селі відбувалися щотижневі торги-ярмарки, які
були широко відомі. В 1455 році Середнє отримало назву містечка і деякі
привілеї, які, зокрема, стосувалися ремесла і торгівлі. Переважну кількість
жителів Середнього складали селяни, які поступово втрачали свою незалежність, а
невдовзі стали кріпаками. Закріпачення селян набуло найбільшого розмаху після
поразки селянського повстання 1514 року. Скориставшись цим, магнати і дворяни
добились узаконення державою повного володіння над кріпаками-селянами.
Посиленню гніту кріпаків Середнянщини сприяла і та обставина, що тут в
господарстві феодалів переважало виноградарство. А оскільки виноград – культура
трудомістка, феодали постійно збільшували панщину.
Незважаючи
на це, село продовжувало рости. У 1567 році тут було оподатковано 23 селянських
господарства, які володіли 14-ма портами землі. На кінець XVI ст. в Середньому
нараховувалось 74 власні будинки, костьол, парафія і школа.
Письмові
згадки про Середнянський замок говорять, що з початку XVI ст. володарями замку
та господарями Середнього стала родина Добо. Саме з цього часу й починається
багата і цікава історія середнянського донжону, та й села в цілому. Найбільш
відомими представниками родини Добо були брати Ференц та Іштван, а також син
останнього – Ференц. Роль їхнього замку особливо зросла після того, як у битві
під Могачем у 1526 році угорці зазнали катастрофічної поразки від турків, і цей
замок став одним з центрів визвольної боротьби.
Тож мати
власну твердиню одній з найбагатших родин Угорщини було необхідно. Але одного,
хоч і добре укріпленого замку було замало. Тому саме вони наказали викопати
руками полонених турків в Середньому два винні льохи. Свідченням цьому служить
старовинний напис латинською мовою, який зберігся в одному з коридорів
Середнянського підвалу.
фото 3. Старовинний напис в Середнянському підвалі.
Хоча цей
напис досить пошкоджений (особливо нижня частина), але текст в основному
вдалося реставрувати.
фото 4. Реконструйований напис.
Виходячи з
цього напису та історичних даних, можна з високою вірогідністю говорити, що
знамениті Середнянські підвали були споруджені за час з 1546 по 1556 роки. В
1557 році ці підвали були укріплені бійницями і ровом. Це, в свою чергу,
означає, що першим призначенням сучасних винних підвалів було фортифікаційне.
Вони могли служити сховищем для людей і складом пороху та зброї. За народними
переказами вони були з'єднані з замком підземним ходом.
Після
закінчення військових дій з Туреччиною, укріплення Середнянських підвалів
втратили своє фортифікаційне значення і стали звичайним місцем для зберігання
вина. Поступово почав втрачати своє значення і Середнянський замок, який з 1602
року переходив з рук в руки. А остаточна доля його була вирішена у Відні в 1711
році, коли було прийняте рішення про зруйнування всіх замків, які в майбутньому
могли бути використані в боротьбі проти цісаря. З того часу середнянська
твердиня утратила своє значення і поступово перетворилася на романтичні руїни.
Безславне
закінчення історії Середнянського замку аж ніяк не відбилося на подальшій
історії Середнянських підвалів і самого Середнього. Саме на період з кінця XVI
по середину XVII ст. припадає найбільша слава Середнього і середнянських вин. В
той час середнянське вино було відоме в усій Європі. Його постачали до столів
багатьох коронованих осіб Європи, в тому числі і до столу російського царя
Петра І. Сприяло цьому також і те, що через Середнє проходив торговий шлях зі
Львова до Ужгорода і далі в Європу.
На той час
Середнянські підвали являли собою величну підземну будівлю. Два основні підвали
були з'єднані між. собою багатьма коридорами та мали безліч розгалужень. Все це
являло собою своєрідний лабіринт. За неофіційними даними протяжність тогочасних
підвалів становила понад 4.5 км.
Але, як
відомо, після періоду розквіту наступає період занепаду. Саме таким виявилося
для Середнього та його підвалів наступне XVIII століття. Кількість населення
почала зменшуватися, а на початку XVIII ст. було пограбоване австрійськими
військами. Більшість мешканців Середнього покинули свої будинки і село кілька
років залишалося напівпустим. За даними урбального перепису 1720 року в селі
проживало лише кілька селян, які обробляли лише свої городи. Що стосується
виноградників, то їх обробляли кріпаки сусідніх феодалів. Занепад села призвів
і до занепаду винних підвалів і виноробства взагалі. Підвали було поділено між
окремими власниками, багато коридорів було замуровано, деякі частини підвалів
залишились без догляду і поступово зазнали руйнації. Придатними для
використання залишилась лише частина підвалів.
фото 5. Костьол святого Луки євангеліста.
За станом на
1815 рік в селі налічувалось уже 98 дворів, де проживало 1075 чоловік, а у 1839
– 1578 жителів. В 1830 році тут почав роботу перший винокурний завод. Поступово
село почало набувати звичного вигляду, знову отримало статус містечка з своїм
гербом та печаткою.
фото 6. Відтиск печатки Середнього (1860р).
В 1880 році
було створено початкову державну школу, а в 1911 році засновано народну
бібліотеку. Будувались добротні кам'яні та цегляні будинки, деякі з яких стоять
і сьогодні.
фото 7. Будинок кінця ХІХ ст.
Перед
початком першої світової війни в селі налічувалося 302 двори, в яких проживало
1729 жителів, а на початок другої світової війни - 431 двір і 2552 жителя. З
1919 по 1925 роки Середнє було районним центром.
Фото 8, 9. Вигляд на Середнє та центр села (1924 р).
Новітня
історія Середнього пов'язана з повоєнним часом. 26 жовтня 1944 року село було
звільнене від фашистської чуми. Після майже тисячолітнього перебування в складі
різних держав населення краю возз'єдналося з братами-українцями в складі
Української РСР. За радянський час в селі сталися значні зміни. Внаслідок
добровільно-примусової колективізації було створено колгосп ім.Кірова, на базі
якого пізніше було створено радгосп "Середнянський".
Саме на цей
період припадає відродження старовинних Середнянських підвалів. Поступово було
реставровано існуючі на той час ходи, знайдено та відремонтовано ряд нових
коридорів колись величного лабіринту. На даний момент Середнянський винний
підвал представляє собою складну сітку розгалужень з восьми куполоподібних коридорів
довжиною 950 метрів.
Фото 10. Один з коридорів підвалу.
Сподіваємось
що на цьому реставрація Середнянських винних підвалів не закінчиться. Сучасний
власник підвалів - агропромислова фірма "Леанка" - не тільки
продовжує славну традицію виноробства, але й робить всі можливі кроки для
відновлення і реставрації старовинних підвалів.
З давніх
давен наш край асоціюється з виноградарством та, виноградним вином. Давні
рецепти, працелюбність, наслідування традицій предків, нові технології
виробництва і обласкані сонячним промінням плантації виноградників - це і є
основним секретом виробництва неперевершених середнянських вин. Щороку
агрофірма "Леанка" виробляє понад 500 тисяч декалітрів найкращого і
найрізноманітнішого вина.
Унікальне
поєднання високоякісного вина в вишуканим дизайном користується підвищеним
попитом у споживачів. марочні та ординарні, сухі, міцні та десертні - всього 18
найменувань - вина прославили середнянських виноробів. Ці вина неодноразово
завойовували голоті та срібні медалі на найпрестижніших виставках і
конкурсах-дегустаціях.
Пройшли
зміни і в самому селі. В 1966 році було збудовано нову середню школу, а в 1972
- новий будинок культури. В 1960 році Середнє отримало статус селища міського
типу.
Після проголошення
незалежності України жителі Середнього активно включилися в розбудову молодої
демократичної держави та налагодження добросусідських відносин з сусідніми
країнами Європи. За короткі 15 років незалежності зроблено немало. В 1993 році
введено е дію новий корпус загальноосвітньої школи, проведено газифікацію
селища. Нещодавно збудовано нову греко-католицьку церкву.
Зараз на
території селища Середнє працює загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, в якій
працює 63 вчителі і навчається 653 учнів. Окрім цього діє дитяча школа
мистецтв, в якій займається близько 200 дітей з Середнього та, навколишніх сіл.
Дошкільним вихованням займаються вихователі дитячого садка, який було збудовано
в 1988 році. Здоров'ям середнянців і сусідніх сіл опікуються лікарі Ужгородської
районної лікарні, яка працює на території селища, Крім того в селищі працює
будинок культури, дві бібліотеки, 12 промислових підприємств та близько 40-ка
торгових точок. Відроджено традицію проведення щотижневих ярмарок.
Розбудова
молодого демократичного суспільства відкриває перед мешканцями Середнього, як і
всієї України, нові горизонти та перспективи.
Немає коментарів:
Дописати коментар